В'язниця душ - Страница 25

— Я знаю, що вас лякає, пане Курко. І знаю, як вам допомогти. Тільки припиніть волати...

* * *

Янка Циновська, господиня тісного помешкання в будинку поруч єврейського шпиталю, одяглася і причепурилась, як завжди, швидко. Вона знала, що Мамка Цимес не любить, коли дівчата запізнюються. Тому Янка, не марнуючи ані хвилини, замкнула двері і збігла сходами вниз.

Опинившись на вулиці, вона щільніше закуталась у старе футерко і пришвидшеним кроком подалася б бік Шпитальної. По дорозі Янка думала про те саме, що й увечері і вранці. Йдучи перемерзлою бруківкою, яка ще не бачила цього року снігу, вона думала про гроші. Точніше, про суму, якої бракувало для здійснення її мрії. А мріяла Янка Циновська про втечу... Про втечу з вулиці Шпитальної, з Лемберга, з Галіції, з імперії подалі, на самісінький край світу...

Про те, що кожен, хто дістався Америки, живе там, як у Бога за пазухою, вона чула вже не раз. Янка планувала зібрати потрібну суму до Різдва, але тепер було очевидно, що їй це не вдасться. Бракувало більшої частини, і Фелікс Бельман, знаний у Львові єврей, котрий відправляв людей на край світу, сказав, що за такі гроші зможе хіба що копнути Янку під дулу, щоб вона котилася щонайменше до Клепарова.

Втім Янка не образилась на такі слова. Вона, взагалі, звикла не ображатись, бо тоді б це довелося робити надто часто. Цілими днями і ледь не щоночі... До того ж, Янка добре знала, що насправді Бельману її розкішна пругка дупа ввижається в найсолодших снах і мареннях. Ніколи в житті він не посмів би її копнути, а радо б мацав до знемоги своїми кістлявими руками, заплативши за цю насолоду будь-які гроші, коли б не був скнарою.

Янка стрепенулась чи то від холоду, чи то від огиди і, хоч до будинку Мамки Цимес лишалося зовсім небагато, знову пришвидшила крок, майже побігши тепер по Шпитальній. Вулиця була порожньою, і тільки старий ліхтарник, тримаючи в одній руці драбину, а в іншій пляшку з гасом і продовгуватий ґніт, крекочучи, волікся робити свою справу. Він мусив би також поспішати, оскільки зимові сутінки спадали швидко. Проте його, здавалось, зовсім не хвилювало, що за кілька хвилин доведеться запалювати ліхтарі у темряві.

Янка зайшла до будинку, де одразу за дверима сидів консьєрж. Він був по вуха закутаний у кожуха і скидався на волохатого домовика. Через це важко було вгадати його вік та, зрештою, і стать. Однак Янка знала, що під кожухом завжди мовчазний дідок, який, попри все, не пропустив би досередини нікого зайвого. Янку він знав, а тому ніяк не зреагував на її появу. Кинувши коротке вітання і не чекаючи відповіді, вона збігла сходами на другий поверх.

У невеликій, завішаній оксамитом залі вже чекала Мамка Цимес. Це була пишна жінка років сорока, з доводі приємними рисами обличчя. Могло навіть скластися враження, що вся вона сповнена доброти й справді материнської турботи, проте Янка зіщулилась і несміливо переступила поріг. У залі пахло тютюном і парфумами. На столику поруч крісла Мамки справді стояла попільничка і флакон смарагдового кольору. Видно, вона, як завжди, курила, а потім кропила кімнату водою, додавши до неї кілька крапель підроблених «Diorissimo».

— Заходь, — запросила вона Янку, а сама підвелася з крісла і підійшла до елегантного креденсу, — наллю тобі коньяку, щоб ти зігрілася...

Янка зняла рукавички, потім футерко і вдячно прийняла келих. Зробивши кілька ковтків, вона відчула, що справді трохи зігрілася. Мамка Цимес тим часом узяла зі столика пачку «Deities» і знову запалила.

— У тебе сьогодні дуже вишуканий клієнт, моя люба, — сказала вона, відводячи цигарку від губ, — вимогливий...

Циновська криво усміхнулась. Вона добре знала цих «вишуканих клієнтів», які подекуди не цуралися у ліжку найбільших грубощів.

— Роздягнися, — наказала їй Мамка Цимес, вдаючи, що не помітила її реакції.

Янка слухняно почала знімати одяг, ставши навпроти велетенського дзеркала. Коли вона залишилась зовсім голою, Мамка підійшла до неї і глянула на її відображення.

— Гарна сучка... — промовила Цимес.

Янка справді була гарною. Чорне хвилясте волосся спадало до самих персів, не надто великих, але круглих і свіжих. Риси обличчя мала витончені, як в аристократки, і тільки грубуваті манери виказували в ній простачку. Здавалось, її гнучке сильне тіло мало належати хоча б танцівниці або натурщиці. Проте сталася незбагненна помилка, і його отримала повія.

Янка любила своє тіло і також вважала, що воно заслуговує кращого, ніж поневіряння тут, у борделі Мамки Цимес. Щоразу бачачи себе оголеною, відчувала легке збудження й гірку образу. Подумки кляла долю, бордель і хтивих клієнтів, котрі бачили в ній лише знаряддя для вдоволення своїх сороміцьких потреб. Єдине, що втішало її в такі моменти, це згадка про край світу... Адже коли-небудь вона таки назбирає потрібну суму.

— Він хоче, щоб ти була босоніж і мала вигляд грішниці, що кається, — продовжила Цимес, — попередив, що називатиме тебе Гретхен, тож не перепитуй у нього, хто це.

Янка кивнула. Її вже нічого тут не дивувало. Тим часом господиня борделю дістала з шафи довгу полотняну сорочку і подала їй.

— Одягай ось це, — наказала вона, — так ти будеш більше подібна до тієї його Гретхен.

Дівчина знову мовчки скорилася.

— І ось що, — додала Цимес, — цей пан кохається в німецькій поезії, тому мусиш вивчити дещо напам’ять.

З цими словами вона взяла до рук книжку і, розгорнувши її на потрібній сторінці, подала Циновській. Цього разу Янка здивувалась! Вона давно нічого не читала і, тим більше, не вчила віршів напам’ять. Мамка тицьнула пальцем у невелику однострофну поезію.