В'язниця душ - Страница 23

— Ви маєте рацію, — погодився Вістович, — ви, однак, знаєте все, окрім однієї деталі. Пригадайте наш візит до психлікарні.

— О, я його не скоро забуду, — похмуро відповів Самковський і помацав синці, які все ще не зійшли.

— Я дещо приховав тоді від вас, — вів далі комісар, — пам’ятаєте доктора Хшижевського і його помічника на прізвище Ядель?.. Так от, коли ми попрощалися з ними біля кабінету професора, Ядель непомітно тицьнув мені записку. Я прочитав її тільки тоді, коли ми вийшли з лікарні. Зміст цього послання був дуже простий: «Я тут. Звільніть мене. Ядель допоможе. Тепфер».

— Тепфер? — вигукнув Самковський. — Я й забув про нього!

— Саме через галас, який зчинили ті четверо з мітлами, він і помітив нас...Того ж дня, щойно стемніло, я повернувся на Кульпарків і проник досередини таким самим чином, через вікно. Ми зустрілися з Тепфером, але перед тим як утекти, я попросив Яделя провести мене в кабінет професора. Річ у тім, що медична картка Камінського здалася мені дивною. Не тому, що там були дивні записи, я не лікар, а тому, що вони виглядали недостатньо старими, хоч і затертими. Я добре знаю, якого кольору стає чорнило, скажімо, через десять років. Що ж до тих записів, то їх зробили заледве місяць тому. Ядель боявся, і мені довелося на місці переконати його всесильними кронами. Навряд чи Міністерство поліції відшкодує мені ці витрати...

— Але як Тепфер опинився на Кульпаркові? — запитав Самковський.

— Пам’ятаєте його втечу зі шпиталю на Личаківській?

— Так.

— Як гадаєте, хто її для нього влаштував?

— Невже Тофіль?

— Атож.

— І заховав до себе на Кульпарків?

— Отож-бо, зробив усе для того, щоб Тепфер став головним підозрюваним, і поліція ганялася за ним... Але повернемося до кабінету професора.

Очі Самковського палали від цікавості, і комісар потроху почав насолоджуватись тим враженням, яке справляла на нього розповідь.

— У кабінеті мені вдалося знайти не лише ту саму картку, яку нам показав Тофіль, але й оригінал.

— Існувало дві медичні картки? — перепитав ад’юнкт.

— Так, мій друже, але оригінал не належав Камінському. Вся його хвороба — чистісінька вигадка. Цей чоловік здоровий, принаймі психічно, і нікого не вбивав, ані в попередні роки, ані тепер.

— Чия ж картка була оригіналом?

— Самого професорі, — відповів комісар, — він приписав свою власну історію хвороби Камінському. Це над ним у дитинстві знущалася ненаситця гувернантка. І, ви не повірите, Самковський, вона досі живе в його домі. Тепер вона вже не гувернантка, а служниця, і далеко не така гарна, як колись.

Хвилину помовчавши, Вістович запитав;

— У вас ще залишилась та пляшка «Baczewski», яку недопив Гаусман на допиті?

— Звичайно, — відповів практикант і витягнув її зі свого сховку в шафі.

— Паскудна історія з тим сраним магом, — продовжив ад’юнкт, наповнюючи склянки, — хто б міг подумати, що він пов’язаний з імперською контррозвідкою.

— Де контрабанда, там і контррозвідка, — випивши, сказав комісар, — нічого дивного.

Самковський засміявся і повторно налив.

— Це остання. — Вістович знову закурив у відчинене вікно. — Можливо, сьогодні я таки піду до театру. Ввечері там грають Фредра...

В’язниця душ

За вікном уже о пів на четверту почало темніти, і колишній студент математики Ягеллонського університету Тадей Курка дедалі нижче схилявся над відкритим підручником, де були підкреслені олівцем основні правила диференційного числення. Поруч лежала рукописна таблиця похідних. Її Курка мав би знати, як «Отче наш», але він не знав...

Два тижні тому Тадея відрахували зі студій у Кракові за пиятику, і горе-студент вирішив повернутися до Львова, де колись навчався в гімназії. Тут йому повелося несолодко, але однаково краще, аніж було б у рідному Дрогобичі. Вдома батько зажадав би пояснень, а одурити батька хлопцеві ще ніколи не вдавалось. Усе закінчилося б добрячим ляпасом, який завжди валив Тадея з ніг, і роботою в соляній копальні.

У Лемберзі йому вистачило грошей тільки на те, щоб зняти кімнату в старому будинку на Замарстинові. Це була окраїна міста з чорними від сажі дорогами, яку навпіл розсікала залізнична колія. Жили тут переважно робітники і міська біднота, а порядні міщани намагались оминати Замарстинів навіть удень.

Курка спочатку втішився з того, що, знявши кімнату, отримав насправді цілий будинок, оскільки господар у ньому не жив і не брав інших постояльців. Тадей найнявся допомагати одному гімназистові з математикою і до «польського» Різдва мусив навчити його розв’язувати диференційні рівняння. Однак перед тим Курка повинен був навчитися цього сам... До Різдва залишалось усього два тижні, отже, для нього було за щастя працювати в тиші. Принаймі так йому подумалось першого дня. Тепер же, схиляючись усе нижче над підручником з диференційного числення, Курка знав, що його спокій обірветься з настанням ночі.

За півгодини Тадей був змушений запалити свічку і розвести вогонь у старій іржавій печі. Холод і темрява змовницьки накривали кімнату й пронизували постояльця до кісток... Згодом стало трохи тепліше і світліше, але страх нікуди не пропав, а, навпаки, посилився. Курка сягнув рукою до кишені і витягнув звідти годинника, єдиний свій скарб, який він був ладен уже продати, аж несподівано підвернувся цей гімназист. Годинник свідчив, що до настання кошмару залишалося ще трохи часу, а отже, треба вивчити якнайбільше.