В'язниця душ - Страница 49

— Оскільки з поліцією в мене все погоджено на досить тривалий термін, — мовила Мамка Цимес, — то слід вважати, що пан прийшов сюди як приватна особа.

— Саме так, — відповів комісар.

Вони дивилися одне на одного, наче два змовники, що планували злочин, і розмовляли стишеними голосами. Господиня подала йому коньяк. По тому, як поліцейський підносив склянку до губ і робив перший ковток, вона намагалася вгадати його настрій і бажання. Він пив, неквапно смакуючи дорогий напій, але руки його ледь помітно при цьому тремтіли. Цьому чоловікові праглося спокою, влади і гри...

Мамка Цимес запалила продовгувату духмяну цигарку і вкотре приязно посміхнулась комісарові.

— Я маю дещо для пана, пане Вістовичу, — мовила господиня. — Звісно, я вдаюся до ризику, але сподіваюся, що панові це припаде до смаку.

Комісар відставив склянку і з цікавістю подивився на співрозмовницю. Три відчуття зараз поєднувались в його нутрі: огида, цікавість і бажання жінки.

— Пригадує пан гарненьку чорнявку на ім’я Янка Циновська? — продовжила господиня.

Вістович зморщив чоло, хоч довго копирсатися в пам’яті не довелось. Аякже, він не міг не згадати цю милу шльондру з минулорічної справи «В’язниці душ».

— Хіба вона не збиралася до Америки? — запитав комісар.

— Збиралась, — кивнула Мамка Цимес. — Тільки все ніяк не нашкрябає на квиток... То як, згоден пан? Янка, окрім усього, ще й мудра, а не така дурепа, як усі інші.

— Це я також пам’ятаю, — мовив поліцейський. — Гаразд, нехай буде Янка...

— Das ist toll!, — вдоволено сказала власниця борделю. — Дівчина буде готова за півгодини. Дозвольте провести пана в покої.

Кімната, куди запросила його Мамка Цимес, скидалася на пристойний готельний номер. У ній було охайно застелене ліжко, стіл і навіть старомодний креденс.

— Призволяйтесь, — мовила господиня. — А я підготую нашу королеву.

Мамка Цимес вийшла, залишивши комісара наодинці. У порожній прохолодній бордельній кімнаті, очікуючи блудницю, він ще гостріше відчув свою проклятущу самотність. «Einsamkeit», як сказала б Бейла.

— Einsamkeit, — повторив комісар, підходячи до вікна.

По шибці розповзалися краплі дощу, витягуючись у чудернацькі знаки і дурнуваті карикатури, схожі на ті, що гімназисти виводять на маргінесах конспектів з нудної латини чи грецької. Чоловік, напруживши зір, вдивився в сіру панораму вулиці поза ними. Добре знайома Шпитальна, що вела до жидівського цвинтаря. Дощ і сирість розігнали перехожих по домівках, тільки час од часу З’являвся хтось, кому доводилось перестрибувати брудні потоки води, дістаючись до крамниці чи майстерні взуттєвика, що стриміла за рогом. У таку погоду без випивки або жінки можна було вмерти з нудьги...

Невдовзі тихо скрипнули двері і хтось зайшов до кімнати. Вістович озирнувся. Янка стояла навпроти і дибилася кудись повз нього. Вона була одягнена в легку грецьку туніку, виглядала божественно, але, схоже, перебувала в поганому гуморі. Комісар збагнув, що стоїть зараз спиною до вікна, отже, вона ще його не впізнала. Натомість, сам він має досить часу, щоб нею намилуватись.

Янка повільними рухами почала роздягатися.

— Стривай, — зупинив її Вістович, — встигнеш іще...

Дівчина перевела на нього здивований догляд.

— Підійди до мене, — сказав комісар.

Вона покірно наблизилась.

— Коли ти роздягнешся, всю таємницю одразу буде розкрито, а я хочу тебе розгадувати якомога довше, — додав він.

Янка раптом стрепенулася.

— Пане Вістовичу? — перелякано сказала вона.

— Так, а що? — іронічно запитав комісар.

Втім, відповіді у неї не знайшлося. Лишалося одне здивування і навіть переляк.

— Якщо ти не захочеш, я тебе не торкнуся, — промовив комісар. — Просто посидимо, а потім я піду.

— Ви в такому домі, де маєте право робити що завгодно, — сказала Янка. — Але мені дивно, чому після тієї справи пан обрав саме мене.

— Не знаю. — Вістович знизав плечима. — Ти здалася мені привабливою.

Дівчина недовірливо хмикнула.

— На жаль, не можу сказати про пана те саме. Ви зі своїм колегою пробуджували в мені хіба що ненависть через свій дурнуватий допит.

— Що ж, нехай. Зрештою, ти справді маєш небагато причин любити поліцію. Здебільшого, через своє заняття.

— Кожен заробляє на хліб як може, — сварливо відповіла Янка.

— Мова не про це, — спробував заспокоїти її комісар. — Я тебе не засуджую...

Його самого, правда, неабияк дратувала ця балаканина. Він знову повернувся до вікна і запалив цигарку. Дурнувата була ситуація: прийшовши до повії, Вістович зумів з нею посваритися, образившись, як шмаркач, на криве слово. Але ж, чорт забирай, він платить їй за гарну поведінку!

— Ну та годі, любчику, — несподівано почулася за спиною. — Ходи сюди...

Вочевидь, Янка згадала про те саме. Вістович озирнувся.

— Хочеш мене в одязі?

Як раптово дівчина перетворилася зі сварливої шльондри на звабливу німфу. Без сумніву, цим мистецтвом перевтілення вона володіла бездоганно. Напівлягла на ліжку так, щоб вигідно оголилися її коліна і визирнули пругкі груди. За все заплачено, ця жінка належить зараз тільки йому. Попри те, що відчуває до нього хіба що легку ненависть, вона зробить усе як слід.

Підійшовши до Янки, Вістович, не знімаючи одягу ані з себе, ані з неї, вгамував перше бажання. Щойно він торкнувся її, дівчина стиснула губи, чекаючи звичних грубощів, але брутальний з вигляду комісар виявився напрочуд ніжним і вправним коханцем. Здивовано і вдячно дивлячись на нього, Янка закричала наостанок від задоволення, а потім сховала очі від сорому.